15 лютого виповнилось 36 років виведення радянських військ з Афганістану. Серед воїнів-інтернаціоналістів чимало наших братів-кадетів. Фактично в кожного випускника суворовського військового училища є кілька однокурсників що брали участь у війнах за кордонами Батьківщини. Є й ті, що загинули в далеких країнах, виконуючи свій інтернаціональний обов'язок. Сьогодні ми згадуємо усіх: живих і загиблих. Ви - наші Герої, взірець для наслідування. Сьогодні ми публікуємо статтю про Героя Радянського Союзу Ігоря Миколайовича Плосконоса, яка була надрукована в "Кадетському журналі" ще за його життя. На жаль, Ігор Миколайович пішов з життя в 2013 році. Він закінчив Київське суворовське війсткове училище в 1976 році. Навчався у 1-й роті. До речі, потім, вже в наші часи в Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна саме в цій роті навчався Герой України Андрій Кизило.
Ігор Плосконос: «Хочу віддати данину честі тим людям, яких з кожним роком стає все менше і менше – ветеранам війни»
Ігор Миколайович Плосконос, випускник Київського суворовського училища 1976 року, Герой Радянського Союзу вважає, що училищу завдячує всім. Саме навчання у ньому, за словами Ігоря Миколайовича, вберегло його в юності від багатьох помилок.
Ігор Плосконіс народився 26 квітня 1959 року у місті Павлоград Дніпропетровської області. Його батько Микола Макарович – фронтовик, артилерист, нагороджений орденом Червоної Зірки. Мати, Марія Яківна, закінчила війну сержантом медичної служби. Коли Ігореві було 14 років, в автомобільній аварії загинули його батьки. Гарячу участь у долі осиротілого підлітка взяли педагоги 11-ї школи Павлограда та сусіди. Вони клопотали про зарахування Ігоря до Київського суворовського військового училища. Київське суворовське Ігор Плосконіс закінчив 1976 р. і для продовження навчання було направлено до Бакинського вищого загальновійськового командного училища імені Верховної Ради Азербайджанської РСР. Там він захопився спортом і став майстром спорту з офіцерського багатоборства, що включав чотири вправи - стрілянину з пістолета, гімнастику, плавання вільним стилем на дистанції 100 м, крос на 3 км або лижну гонку на 10 км. Після закінчення училища лейтенант Плосконіс отримав призначення до Червонопрапорного Далекосхідного військового округу, де командував десантно-штурмовим взводом.
У грудні 1981 року до його військової частини надійшла рознарядка з відбору офіцерів для служби в Демократичній Республіці Афганістан. Серед кількох офіцерів, які побажали вирушити туди, був і Ігор Плосконос.
В Афганістані лейтенанта Плосконоса було призначено на посаду заступника командира розвідувально-десантної роти з парашутно-десантної підготовки 783-го окремого розвідувального батальйону 201-ї Гатчинської двічі Червонопрапорної мотострілецької дивізії. До зони відповідальності дивізії входило п'ять провінцій Афганістану, де мешкало близько 1,5 мільйона людей. За підрахунками радянської розвідки, там діяли до 360 загонів та груп душманів. Згодом Ігоря Плосконоса призначають командиром розвідувально-десантної роти. Бути командиром розвідроти в Афганістані в 1981-1984 роках, коли було зафіксовано найвищу активність незаконних збройних формувань, було дуже складно. До речі, 1984 (за афганським календарем - 1363) душмани оголосили роком помсти. Цей рік став найкривавішим за всю Афганську війну. Розвідники не мали вихідних. Особовий склад роти майже щодня залучався до виконання бойових завдань. Ігор Плосконос згадує: «Інтенсивність діяльності була божевільною, – якщо виходили «на роботу» вночі, то половину дня відпочивали, і навпаки. Тільки перед масштабними операціями нам вдавалося відпочити 2-3 доби».
У вересні 1983 року особовий склад роти під командуванням Ігоря Плосконоса вночі вийшов на дорогу Кундуз-Ханабад та влаштував засідку. Потрапили в цю пастку 24 бандити на чолі з відомим польовим командиром, так званим "доктором Шамсом", який контролював майже всю провінцію Кундуз. Усі душмани були знищені, у розвідників не було втрат. За цю операцію старшого лейтенанта Плосконоса було нагороджено орденом Червоної Зірки. Ігорю Плосконосу довелося брати участь у величезній кількості боїв та операцій. Однак одним із найважчих моментів служби стала для нього операція у Мармольській ущелині, метою якої було звільнення 15 радянських цивільних фахівців, захоплених душманами 2 січня 1983 року у місті Мазарі-Шаріф. Протягом місяця розвідники 40-ї армії, у тому числі й розвідрота під командуванням старшого лейтенанта Плосконоса, шукали місце, де ховали радянських громадян. Було встановлено, що полонених утримують у Мармольській ущелині. Навколо району операції було висаджено радянські десанти, які мали перекрити маршрути відходу бойовиків із ущелини. Одну з висаджених рот очолив Ігор Плосконіс. Про обставини операції Ігор Миколайович розповідає дуже коротко: «Завданням моєї роти було перекрити перевал Базарак і не випустити «духів» з оточення. За розрахунками командування, ми мали протриматися там три доби, а довелося відбиватися десять. Дякувати Богові, що за рахунок продовольства взяли з собою більше боєприпасів. Завдяки цьому ми протрималися. Збереглася фотографія, на якій я та всі мої хлопці після повернення з Мармоля. Щоразу, коли дивлюся на неї, мороз проймає…».
15 листопада 1983 року «За вміле командування ротою під час виконання бойового завдання в районі перевалу Базарак у Мармольській ущелині провінції Балх і збереження життя особового складу, а також за виявлені при виконанні міжнародного обов'язку мужність і героїзм» Указом Президії Верховної Ради СРСР Ігор Миколайович був удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» (№11500).
Повернувшись із Афганістану, Ігор Плосконос продовжив службу на командних посадах у Туркестанському військовому окрузі, Південній групі військ, в Україні. У 1988 р. закінчив Військову академію ім. М.В. Фрунзе. Проходив службу на посаді начальника штабу та заступника командира полку 1988-1989), командира мотострілецького полку (1990-1995). Працював секретарем комісії з питань оборони та державної безпеки Верховної Ради, начальником головної державної інспекції Громадянської оборони України. У 1994-2003 роках – на відповідальних посадах у Кабінеті Міністрів України, у 2003-2004 роках – перший заступник начальника інституту Міністерства з надзвичайних ситуацій з 2004 року працював у військовій частині №0515 Міністерства Оборони України. З лютого 2007 року – Голова Державного комітету України у справах ветеранів. Військове звання – генерал-майор.
Під час відвідування Київського суворовського училища Ігор Плосконіс у книзі відвідувачів залишив такі слова: «Безмірно радий, що побував у рідному та улюбленому училищі, яке зробило мене людиною! Дякую тобі, КСВУ! Бажаю всьому колективу, який виховав нас, всього найкращого!»
Ігор Миколайович пішов із життя 8 липня 2013 року. Похований на алеї героїв на Байковому цвинтарі у Києві.
